ДНЗ № 51 "Барвінок"

rainbow

Як підготувати дитину до ДНЗ

 

Дитячий садок працює 5 днів на тиждень з 8:00 до 18:00.

 Прийом дітей з 7:30 до 8:00.

 Пам’ятайте: своєчасний прихід дитини - необхідна умова правильної реалізації освітнього процесу. 

 Про неможливість приходу дитини в дитячий сад по хворобі або іншій причині необхідно обов’язково повідомити в ДНЗ.

 Дитина, що не відвідує дитячий садок більше трьох  робочих  днів, приймається з довідкою від лікаря.

 Платня за харчування дитини здійснюється до 20 числа поточного місяця.

 Перерахунок за дні, в які дитина не відвідувала  ДНЗ, здійснюється в наступному місяці. Пам’ятайте: від своєчасності оплати залежить якість харчування дітей.  

 

 Для створення комфортних умов перебування дитини в ДНЗ необхідно:

 - не менше трьох комплектів змінної білизни (хлопчикам - шорти, трусики, колготки; дівчаткам - колготки, трусики, в теплу пору року - шкарпетки чи гольфи);

   - піжама для сну;

 - два пакети для зберігання чистої і використаної білизни;

 - промаркувати білизну, одяг та інші речі.

 

 Вимоги до зовнішнього вигляду та одягу дітей:

 Одяг дитини повинен бути чистим, охайним, відповідати порі року, температурі повітря, відповідати розміру дитини. Небажане носіння комбінезонів. Повинна бути чиста нижня білизна.

 Зав’язки і застібки мають бути розташовані так, щоб дитина могла самостійно себе обслужити.

 Взуття має бути легким, теплим, точно відповідати нозі дитини, легко зніматися і надіватися.

 Носова хустка потрібна дитині як в приміщенні, так і на прогулянці. Зробіть на одязі зручні кишені для її зберігання.

 Лице повинно бути умите, ніс, руки - чисті, нігті - підстрижені, зуби - почищені, зачіска - охайна.  

 

Щоб уникнути випадків травматизму та з метою збереження здоров’я дітей, необхідно перевіряти вміст кишень дитини на наявність небезпечних предметів. Категорично забороняється приносити в садок гострі, ріжучі, склянні предмети, дрібні предмети (намистинки, ґудзики і тому подібне, пігулки)

 

До моменту вступу в дитячий сад дитина повинна уміти:

  • самостійно сідати на стілець;
  • самостійно пити з чашки;
  • користуватися ложкою;
  • активно брати участь в одяганні, умиванні.

Гарним прикладом виступають, передусім, самі батьки. Вимоги до дитини мають бути послідовні і доступні. Тон, яким повідомляється вимога, вибирайте дружньо-роз'яснювальний, а не наказовий.

Якщо дитина не бажає виконувати прохання, викликає у вас негативні переживання, повідомте їй про свої почуття: «Мені не подобається, коли діти хникають; я засмучена; мені важко».

Треба співвідносити власні очікування з індивідуальними можливостями дитини.

Плануйте свій час так, щоб в перші тижні відвідування дитиною дитячого садка у вас була можливість не залишати її на цілий день. А в перші дні вам необхідно знаходитися поряд з телефоном і недалеко від території дитячого садка. У перший день відвідування спробуйте залишити дитину в групі на одну годину, а можливо, якщо виникне така необхідність, навіть побудьте з нею в групі, щоб дитина звикла до дітей і вихователя, не переживаючи, що мама її «кинула».

В період адаптації важливо попереджати можливість стомлення або перезбудження, необхідно підтримувати урівноважену поведінку дітей. Для цього не відвідуйте людні місця, не приймайте вдома шумні компанії, не перевантажуйте дитину новою інформацією, підтримуйте вдома спокійну обстановку.

Оскільки при переході до нового життєвого устрою у дитини змінюється все: режим, оточуючі дорослі, діти, обстановка, їжа – дуже хотілося б, щоб вихователі до моменту приходу нової дитини в групу знали якомога більше про її звички і намагалися по можливості створити хоч деякі умови, схожі із домашніми (наприклад, посидіти з дитиною перед сном на ліжку, попросити прибрати іграшки).

Швидше за все, ваша дитина прекрасно впорається зі змінами в житті. Завдання батьків – бути спокійними, терплячими, уважними і дбайливими. Радіти при зустрічі з дитиною, говорити привітні фрази: я за тобою скучила; мені добре з тобою. Обіймайте дитину якомога частіше.

Умови впевненості і спокою дитини – це систематичність, ритмічність і повторюваність його життя, тобто чітке дотримання режиму. Хочеться бачити кожну дитину, яка йде в наш дитячий садок, щасливою, а не обтяженою непосильними для  її  віку турботами.

Кожний дорослий, якщо він любить, розуміє і не розучився грати, може допомогти дитині вирости щасливою і задоволеною оточенням, як в сім'ї, так і в дитячому садку. Не пригнічуйте, не підминайте, не карайте, а застерігайте, надайте право вирішувати самій дитині. Надихайте і прославляйте. Будіть і підтримуйте природне бажання дитини бути хорошою.

Головний принцип позитивного спілкування – безумовно  приймати дитину. Любити її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, а просто так, за те, що вона є.

 

 

Що почитати дитині про дитячий садок

 Що ж можна почитати дитині, щоб у неї склалося позитивне враження про дитячий садок?

У першу чергу, оповідання й вірші. На жаль, сучасна дитяча література не дуже балує нас такими творами. Найбільш послідовне зображення дитячого садка можна знайти в літературі радянського періоду. Це цикл оповідань С. Баруздіна «Світлана», Н. Калініної «Малята». Слухаючи такі твори, дитина знайомиться з особливостями дитячого    садка, його режимом, людьми, які в ньому працюють, та ін. Стає зрозумілим, що в дитячому садку діти їдять, сплять, ліплять, малюють, спілкуються, гуляють, танцюють тощо. Ось, наприклад, деякі назви оповідань С. Баруздіна: «Нові книжки», «Коли не буває нудно», «За обідом», «Прогулянка», «Спати пора», «Хто скоріше підросте», «Перші букви».

 

 Про це й оповідання О. Іваненко «Що Ромко їв?»:

«Ромко тільки декілька днів тому почав ходити до дитячого садка, і все йому там нове та дивне і не так, як дома.

Дома він собі сам бігає, а мама біля печі порається, пере білизну, шиє, батько на роботі, і ніхто не звертає на нього уваги; захоче їсти — підбіжить, мама дасть що-небудь, він зі шматком знов на подвір’я, на вулицю, і тільки вже ввечері і мама, і батько вільні. Мама аж лякається, що такий замурзаний та брудний він за день зробиться.

А в садку все інакше. І їдять, і гуляють, і займаються в свій час. І перед сніданком, перед обідом усім вихователька наказує руки мити.

Ніяк не може звикнути до цього Ромко.

— Нащо воно це потрібно,— думає він,— та й набридає воно,— все мий та мий.

Уже декілька разів помічала вихователька, що Ромко з брудними руками за стіл сідав.

— Ромку, що це ти їси,— питає раз,— та ще таке смачне, що й пальці облизуєш?

— Хліб з маслом,— поважно відповів Ромко.

— А ще що?

— Як що? Більше нічого.

— А в руках у тебе що є?

— Нічого немає. Сама булка.

Підняла вона тоді Ромкову руку вгору, а вона аж чорна, бо грався він перед сніданком з дітьми — копали землю, будували залізницю.

— Он бачиш, скільки бруду, а ти його їси. А знаєш, це ж усе малесенькі-малесенькі тварини під твоїми нігтями та на пальцях. От ходімо, я тобі їх у таке скло збільшувальне покажу, а то їх простим оком не видно — надто малі. Від цих тварин у тебе всякі хвороби будуть. Взяла за руку, повела в іншу кімнату, а там на столі така штука стоїть — мікроскоп зветься. Вихователька зрізала кінчик брудного нігтя у Ромка, поклала на маленьке скло і показала в мікроскоп.

— Ой-ой-ой — вони всі рухаються, живуть, це в мене під нігтями було...

— Ото ж то й є, і разом з хлібом до тебе в рот і в шлунок потрапляють, бо ти рук не миєш.

Як заплаче Ромко:

— Я боюся! — кричить.

Заспокоїла його вихователька, а з того часу і в садку, і вдома Ромко завжди перед їжею руки миє».

Звичайно, в оповіданнях, які написані в 1960-ті роки, зустрічаються ідеологічні, географічні й інші елементи, характерні для минулої епохи, однак, якщо твір гарний, то ці моменти принципово не заважають сприйняттю. Батьки можуть або опустити цей момент, не читати його, або спокійно прочитати й коротко пояснити.

Є оповідання, дія яких відбувається в дитячому садку, що на літо виїхав за місто. Це було характерним для середини ХХ століття й не дуже зрозуміло сучасній дитині й молодим батькам. Але якщо розповідь цікава, то це теж не перешкодить.  Ідеться  про  твори М. Носова «Про ріпку», С. Баруздіна «Увічливий бичок» й ін.

Також раніше дітей водили на екскурсії на завод, будівництво для того, щоб формувати уявлення про людей праці. Про це оповідання О. Донченко «Голубий гвинтик», С. Баруздіна «Мамина робота» і «Прогулянка», Н. Калініна «Що хлопці бачили на вулиці», «Як Ольчин тато навчив малят будувати будинок». При читанні таких творів для розуміння достатньо кількох пояснювальних слів. Хоча і сьогодні діти в садку роблять ялинкові прикраси,   подарунки    для    іменинників  і рідних. Про це твори В. Близнеця «Оленчине свято»,   І. Неходи   «Іменинний   пиріжок»,  С. Баруздіна «Секрет».

Допомогти скласти уявлення про дитячий садок допоможуть   і вірші П. Ребро «Оксанчин   дитсадок», І. Блажкевич «В дитсадку», Л. Компанієць «Лідія Петрівна», А. Григорук «Прощальна пісенька».

 

У відомої дитячої письменниці М.Познанської є ціла низка творів, присвячених дитячому садку.

Пропонуємо невелике віршоване «попурі» на тему дитячого садка.

Диво-дім,

Диво-дім,

Скільки іграшок у нім!

Скільки в ньому

Дошкільнят —

І дівчаток,

І хлоп’ят!

Звідси в школу залюбки

Підуть старші малюки.

Гарний дім у діток.

Дім цей зветься … (дитсадок).

Загадка В. Кириленка

Там всілись на полиці

Ведмеді і лисиці.

Там крейсер у куточку

Пливе по килимочку.

Т. Коломієць «Стоїть новий будинок»

Працює матуся моя

В дитсадочку.

Всі дітки для неї —

Як дочки й синочки.

Хороша, ласкава

Матуся моя.

Усі її люблять

Так само, як я.

Г. Демченко «Моя матуся»

З ясним поглядом очей,

Лагідної вдачі

Виходить вранці до дітей

У садок дитячий

Наша вихователька,

Люба вихователька!..

М. Познанська «Вихователька»

…Стріла нас уранці Лідія Петрівна,

Стріла і запитує вона:

— Здрастуйте, маленькі!

Ну, скажіть, як спали?

Як самі без мене вдома ви жили?

Чи не лінувались, чи не пустували?..

Л. Компанієць «Лідія Петрівна»

Формуючи уявлення про дитячий садок, важливо допомогти дитині усвідомити правила, дотримання яких буде вимагатися від неї. Як треба поводитися, коли в дитячий   садок приходить новенький? Про це оповідання А. Потапової   «Гарні   слова»  і «Хто більше любить маму», Е. Яниковської   «Я  ходжу  в дитячий садок».  Про це вірші Г. Гриненко «Гриць-новачок», М. Пригари «Новачок».

У садок з’явився новачок.

Він прийшов у групу — і мовчок!

Оченята в нього повні сліз.

Він стоїть, в куток уткнувши ніс.

Ми хотіли втішити його,

Ми йому сказали: — Ти чого?

Нащо так стояти у кутку?

Краще з нами сядь на килимку!

Ми збудуєм дім, такий, як наш,

Для машин поставимо гараж.

Не схотів і глянути Тарас:

Він стоїть і сердиться на нас.

Ми такі: сказали — і взялись!

Вже у нас і стіни підвелись.

П’ять шоферів їдуть і гудуть,

На машинах цеглу нам везуть.

Буде дім за декілька хвилин!

Потім ще збудуємо один.

... Скільки можна сердитись на всіх?

Хлипнув ще Тарасик і затих,

Кулачком мерщій обтер сльозу.

— Можна, я вам цегли привезу?

М. Пригара «Новачок»

Спочатку дитині доводиться вставати рано, й не завжди це виходить легко. У дитячій літературі ця ситуація описана в різних варіантах. Ось, наприклад, як про це розповів

Борис Вовк в оповіданні «Лінива Оленка»

Прийшла вранці Оленка в дитячий садок.

— Чого це ти не причесана? — питає вихователька.

— Бабуня не встигла причесати,— каже Оленка.

— А черевички чого брудні?

— Дідусь не почистив.

— А ґудзика чого біля комірця немає?

— То вже я винна,— сказала Оленка. — Забула нагадати мамі, щоб пришила.

В. Сухомлинський в оповіданні «Ледача подушка» описав один зі способів, що допомагає дитині швидко вранці прокинутися.

У дитячому садку дитина зіткнеться з різними ситуаціями. Познайомити з ними допоможуть твори для дітей. Найчастіше в літературі описана ситуація дитячої жадібності   (В. Осєєва      «Сторож»,  А. Потапова «Моє», О. Буцень  «Жаднуля», Н. Калініна «Ольчина лопатка» і «Хіба так граються?»).

МОЄ

Миколка заліз у пісочницю, розчепірив руки й заявив:

— Моє!

— Чому твоє? — несміливо заперечила маленька Лариса, обтрушуючи від піску руки.

— Тому що моє! — грізно сказав Миколка й розтоптав будиночок, побудований з піску Ларисою. Дівчинка вилізла з пісочниці й пішла до клумб нюхати квіти.

Миколка зліпив паску, насипав горбок, прорив канавку, увесь час поглядаючи на Ларису. Вона стояла біля клумб і розглядала гарну червону півонію. Крекчучи, вибрався Миколка з пісочниці й направився до клумб. Він відсунув Ларису плечем, нахилився до півонії й сказав:

— Моє!

Лариса нічого не встигла відповісти, як з півонії вилетів величезний коричневий джміль. Він ударив Миколку прямо в чоло, сердито задзижчав і, розчепіривши волохаті лапки, зібрався впитися йому в щоку.

— Ай-я-ай! — закричав Миколка, затуляючи обличчя руками, і кинувся до виховательки, яка сиділа на лавочці.

— Злякався? — запитала Ганна Іванівна, коли Миколка вткнувся їй у коліна.

— А чого він? — поскаржився Миколка.

— Він продзижчав: «Моє-е!» — відповіла Ганна Іванівна. — Зовсім як ти в пісочниці.

Підвівся Миколка, підійшов до Лариси, взяв її за руку:

— Ходімо, я тобі покажу, як фортецю ліпити. Потім озирнувся на виховательку й крикнув:

— Але я ж не дзижчав!

А. Потапова

У дитячому колективі дитина зіштовхнеться з різними дітьми. Навчити дітей мирно співіснувати — важливе завдання для дорослих. У В. Осєєвої в оповіданні «До першого дощу» розглядається проблема дружби — справжньої або показної; про вміння  знаходити  вихід із  конфліктної  ситуації   —  оповідання О. Буценя «Ложечка», «Зелене сонце», «Як Льоня чергував»; про те, як дати кривдникові відсіч, — С. Баруздіна «Бережіть свої коси!» і А. Потапова «Гарні слова». А Л. Письменна у творі «Богатир Жовте Око» розповіла дивну історію про те, як діти на подвір'ї  дитячого садка знайшли худючого кота, умовили дорослих залишити його, а він, у свою чергу, став хоробро боротися з пацюками.

Коли в дитини накопляться деякі уявлення про дитячий садок, їй можна запропонувати оповідання Є. Яниковської «Данін ключик» про угорських дошкільників і порівняти, чим схожі й чим відрізняються їхній дитсадок і угорський.

Як не дивно, але казок про дитячий садок дуже й дуже небагато. Це казка «Про комарика Зюзю» В. Нестайка, про те, як небезпечно бути неслухняним. Дія казки відбувається в комариному дитсадку, де вихователькою працює Комарія Комарівна, а головний герой — непосида комарик-дошкільник Зюзя. В іншій казці В. Нестайка «Пригоди близнят-козенят» головні герої — дошкільники Вітя й Вова, які ходять до дитячого садка й дуже незадоволені, що й там, і вдома потрібно підкорятися правилам. І одного разу їхнє бажання не підкорятися правилам було здійснено: вони перетворилися на цапенят і потрапили в жахливу країну Пуршамію, де їх хотіли з’їсти. Справедливості заради слід сказати, що дитячий садок отут згадується тільки мимохіть.

Е. Успенський у казці «Віра й Анфіса йдуть до дитячого садка» розповів дивний факт про відвідування садка дівчинкою і мавпою, про те, що непосидлива тваринка там наробила. У веселій казці сучасного дитячого письменника Г. Остера «Гірлянда з малят» чудернацькі події відбуваються з вихователькою й дітьми дитячого садка. Напевно, немає сенсу переказувати зміст, тому що багато хто пам’ятає чудовий веселий мультфільм про заклопотану маму-мавпочку та її малюків-пустунів, які саме зіштовхнулися і переплуталися з дошкільнятами на прогулянці.

До речі, якщо вже заговорили про мультфільми, треба сказати, що вони теж можуть допомогти у формуванні позитивного ставлення до дитячого садка: «Дід Мороз і літо», «Як Петрик П’яточкін слоників рахував».

На закінчення хотілося б сказати, що ставлення батьків до проблеми адаптації дитини до дитячого садка має бути зваженим. Найголовніше, щоб ви розмовляли з дитиною про те, що її турбує, хвилює,— тоді обов’язково все буде добре.

Дорогою до садочка

Вранці батьки поспішають на роботу, а діти - ні...
Для переважної більшості батьків довести дитину вранці до дитячого садка (навіть якщо він розташований поруч з будинком) є чималою проблемою. Що вже говорити про ті варіанти, коли дитячий садок розташований в іншому кінці міста, куди добиратися доводиться кількома видами транспорту?
Вранці малюки, які не виспалися, вередують, батьки починають нервувати, лаяти їх. У відповідь, діти ще більше хничуть, сльози котяться градом, а якщо ще й погода підкачала, тоді - тримайся! Кепський настрій на цілий день гарантовано! Як зробити дорогу до дитячого садка веселою й цікавою -  для дітей, і для дорослих?


          Беріть ініціативу у свої руки

Якщо ваша дитина ще зовсім маленька, ініціативу доведеться брати на себе. Повільно плететься ззаду вас - влаштуйте гру «Хто швидше добіжить до... того дерева, лавки, зупинки». Забігає далеко вперед - «Допоможи мені, синочку (донечко), обійти ці калюжі (кучугури, ями тощо)». Повірте, спрацьовує. Крім того, у дитини формується почуття відповідальності за іншого, впевненості в тому, що вона вже підросла і може допомогти мамі, татові, бабусі обійти перешкоди або перемогти в забігу.
У дитини кепський настрій - розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом'ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо. Фантазуйте! Якщо дитина доросліша, нехай продовжить розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.
Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчують¬ся на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки - ви загадуєте, а дитина «придумує». Наприклад, «бджілка» - «квітка». Один малюк 4-х років склав таке: «Пролетіла бджілка-а-а. І зраділа квітка-а-а!» І нехай спочатку це буде не дуже образно і складно - зате весело!
Якщо вам доведеться тривалий час йти пішки, можна вик¬ристовувати час, проведений в дорозі, з великою користю. Наприклад, помітити кілька кущів і звертати увагу дитини на ті зміни, які з ними відбуваються: навесні - розпускаються бруньки, потім з'являються листочки; влітку все цвіте; восени - листя жовтіє, сохне і опадає тощо. Потім вдома можна намалювати те, що ви бачите щодня, або вести щоденник спостережень.
Дорогою можна закріпляти з дитиною набуті нею вдома або в садочку знання. Наприклад, якщо дитина недавно ознайомилася з геометричними формами, можна по черзі з нею називати всі круглі предмети, потім - квадратні. Щойно малюк почав розбиратися в кольоровій гамі - попросіть назвати його предмети пев¬ного кольору, але не поспішайте. Нехай малюк засвоїть спочатку один колір, наприклад зелений, і називає предмети тільки цього, кольору. За кілька днів - жовтий тощо.

Словесний поєдинок

За нагоди можна пограти з дитиною у «Тварин»; Ви називаєте якусь тварину, а дитина у відповідь називає тварину на ту букву, на яку ваше слово закінчилося. Наприклад, «вовк - коза». А якщо дитина ще мала, можна просто пограти у «слова» за тими самими правилами, називаючи без обмежень всі предмети, явища і навіть казкових героїв.
Якщо вам доводиться тривалий час стояти на зупинці в очіку¬ванні транспорту, пограйте у «Фігури». Попросіть дитину показати, як стояв би на зупинці зайчик. Нехай стане у характерну для зайчи¬ка позу, потім трішки поскаче. Це не тільки пожвавить очікування, а й допоможе дитині реалізувати потребу в рухах.
Можна також придумувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра... (не відгадав - продовжуйте далі) живе в лісі, за зайцями ганяється». Один 5-річний «вундеркінд» склав з татом загадку, яку навіть вихователька не змогла відгадати. «Що сирим не їдять, а вареним викидають». З'ясувалося, лавровий листок. Малюк, спостерігаючи за приготування юшки, запитав: «Татку, чому ти викидаєш ці листочки, вони ж зварилися?». Ось так. Дерзайте! Можливо, і ви складете свої загадки, казки, історії та ігри, і тоді дорога до дитячого садка або тривала поїздка з малюком не здаватиметься вам томливою та одноманітною.

 

Не будуть невмійками, якщо

Ви вдягаєте плаща, вкладаєте руку в кишеню (чи ж на місці ключі, гаманець?), зазираєте на кухню (чи все вим­кнуто?), щось перекладаєте на поличці в передпокої... Аби не "стояти над душею" в дитини , не тиснути на неї, не зірватись. Хто пройшов через усе це, той знає, що спостерігати, як вдягається на прогулянку трирічний малюк - випробування не для людини зі слабкими нер­вами.

Нарешті синок таки надягає на себе курточку й роз­квітає усмішкою від вуха до вуха. І ви розумієте, що зайві десять хвилин не минули даремно. Власне, весь час, присвячений засвоєнню дитиною основ самообслугову­вання аж ніяк не змарнований. Набуття відповідних на­вичок чи не найголовніша справа для малого - в усякому разі, не менш важлива, ніж їжа, сон, прогулян­ка. Проте, на жаль, не всі батьки усвідомлюють це.

Напевно, багато хто пригадає серед своїх знайомих хоча б одну таку матусю. Вона водить дитину на малю­вання й на ритміку, на англійську й фігурне катання. Обоє повсякчас кудись поспішають і спізнюються. Ясна річ, мати не може дозволити малому розкіш самому зашну­ровувати черевики: той шпортатиметься півгодини, а зав'язуватиме шнурки таки вона. Тож ліпше відразу це зробити й зекономити дорогоцінні хвилини. Хоча цілком очевидно, що ким би син не став у майбутньому, вміння шнурувати взуття знадобиться йому будь-коли. І вчитися цієї ''премудрої" науки все одно доведеться.

Самовідчуття дитини, її самоповага ґрунтуються саме на ось таких фундаментальних навичках. Вони для неї найважливіші з-поміж усіх, адже становлять підґрунтя не­залежності. Малюк інстинктивно прагне навчитися най­перше головного для себе: вдягатися - роздягатися, їс­ти й знаходити їжу (знати, де що лежить і як цим корис­туватися), відчиняти двері, вмикати телевізор, мити руки й чистити зуби.

Деякі матері неусвідомлено намагаються перешкоди­ти цьому прагненню, зберегти за собою "ключові" пози­ції, утримати дитину в залежному стані. Якщо в неї слаб­кий характер, вона може здатися і дозволити вдягати себе майже до шкільного віку.

Готовність і рішучість оволодіти навичками вдягання більшість дітей демонструє десь у трирічному віці. Бага­тьом малятам бракує спритності, і дивитися на їхні спро­би - складний іспит для дорослого. Тож у декого зда­ють нерви, і батьки відкладають цю науку на потім. Зви­чайно, п'ятирічна дитина опановує її швидше, але ж за ці роки вона може втратити головне - бажання вчитися. Знівелюються стимули: трирічне хлоп'я неабияк пишати­меться, коли вперше застібне блискавку на куртці; п'яти­річний малюк, оволодівши цим умінням, нічого особли­вого не відчує.

Кожна сім'я по-різному долає нелегкий етап прищеп­лення дитині навичок самообслуговування, але чому ж усе-таки варто надавати перевагу? Наша порада: дотри­муйтеся послідовності, зберігайте витримку.

Коли розпочинати привчати малюка мити руки?

Між півтора і двома роками (коли вже зможете пере­конати дитину не тягнути мило до рота).

Ваша участь: розподіліть усю процедуру на кілька ета­пів - так малому буде легше запам'ятати. Наприклад:

* підставляємо стільчик, стаємо на нього;

• закочуємо рукави;

• відкриваємо крани холодної та гарячої води;

• якщо надворі зима або руки дуже забруднилися, зробити воду теплішою;

перш ніж покласти мило на місце, обливаємо водою;

• брудні місця тремо щіткою;

• щітку також вимиваємо;

• руки миємо, аж доки не почнуть "рипіти";

• закручуємо спочатку кран гарячої води, потім холодної;

• витираємо руки насухо.

Стежте, щоб малюк нічого не обминув. Допомагайте йому на складних етапах - скажімо, вичистити г з-під нігтів або витерти насухо зовнішній бік рук. Робити все від початку до кінця самостійно він навчи нешвидко. Та й вам доведеться час від часу контролювати процес, а надто результат.

Коли розпочати привчати малюка чистити зуби?

Між півтора та двома роками. Більшість дітей потребує допомоги до років п'яти-шести і контролю років семи-восьми.

Ваша участь:

• Дозвольте дитині самій вибрати свою першу зубну щітку під час спільного відвідання крамниці. Вирушайте саме за цією покупкою, і малий сприйме її як важливу подію.

• Ще напередодні дайте дитині змогу регулярно спостерігати за старшими членами родини під час чищення зубів, щоб вона забажала спробувати зробити це й сама.

• Спочатку почистіть їй зуби самі - нехай запам'ятає це відчуття.

• Кілька днів перед тим почніть вчити дитину полоскати рота. Доки вона не навчиться випльовувати всю воду не ковтаючи, не починайте користуватися зубною щіткою.

• Перший урок чищення зубів найліпше проводити м рою щіткою без пасти. Щітка має бути м'яка - це особливо важливо. Жорстка щітка може викликати болючі е. чуття в яснах, і малюк не захоче вчитися далі.

• Вкладіть щітку дитині в ручку, обхопіть її своєю ; кою і починайте разом. Спочатку вгору-вниз. Потім з боку в бік. Далі треба виполоскати рота й виплюнути воду. Більшості дітей ця процедура видається приємною і цікавою, тому намагайтеся, аби не змінилося таке ставлення до неї.

Коли розпочинати привчати малюка самому вдягатися?

Близько року. Дехто з дітей виявляє цікавість до цього ближче до двох років, і майже всім потрібна допомагати принаймні років до трьох. Особливо складну роботу скажімо, зав'язування шнурків - доведеться відкласти ще на рік.

Ваша участь:

• Спершу нехай "допомагає" вам вдягати себе: підні­має або простягає ручки, показує, що вдягти спочатку, а що потім.

* Пограйте у хованки. Одяг затулив обличчя: "Де ж на­ше малятко? Ондечки воно!" Голівка вигулькує з горлови­ни. Така нехитра гра внесе веселощі у неприємну проце­дуру натягування через голову светриків та футболок.

• Вигадуйте ігри й самі: ось гадюка заповзає у нірку; ось поїзд іде через тунель. У процесі гри дитина зможе непомітно для себе перехопити ініціативу, відчувши ба­жання вдягатися самій.

• Купуйте зручний для вдягання одяг. Уникайте свет­рів із затісною горловиною, вибирайте штанці і спіднич­ки на ґумці, а не на ґудзиках.

• Дівчаткам добре допомагають ігри з одяганням ля­льок, Просунути ляльчину руку в рукав набагато прості­ше, ніж власну. Хлопчик також може вдягнути улюблено­го ведмедика у свої маленькі сорочечки й повзунці.

• Розібратися, куди просувати голову, руки й ноги, - завдання непросте. Воно потребує часу. Більшість ді­тей легше опановує саму техніку вдягання, аніж геогра­фію отворів. Тож спершу розкладайте і давайте дитині речі, заздалегідь підготовлені. В колготках згорніть верхню частину, щоб було видно "ніжки". Светрики й фут­болки кладіть до дитини передом донизу, трохи відгор­нувши спинку.

• Залишайте вдосталь часу: неможливо вчитися сер­йозної справи поспіхом. Тож немає сенсу братися за са­мостійне вдягання вранці, коли всі поспішають (але як­що ви вранці нікуди не поспішаєте, це - найзручніший час). Дитина має успішно завершити свою справу, щоб відчути задоволення й гордість. А вам необхідний спо­кій, щоб дати їй цю можливість і допомогти. Застібайте одне одного. Впоратися з чужими ґудзиками та "блискавками" легше, ніж з власними. Тож спочатку нехай дитина потренується на вас.

Коли привчати малюка самому застібатися ?

Між двома і трьома роками. Знімну "блискавку" вам доведеться ще досить довго вставляти у вихідне поло­ження.

Ваша участь:

• Правильно вибирайте ґудзики. Ті, на яких дитина вчиться, мають бути розміром хоча б як 50-копієчна мо­нета або жетон для проїзду в метро (більші - кращі). Петлі також мають бути досить великими, щоб ґудзик легко прослизав. Якщо у блискавки відсутнє пристосу­вання, яке полегшує застібання, зробіть його самі: про­суньте в отвір застібки мотузочок або вдягніть металеве колечко від ключів. Потім покажіть, як ви з'єднуєте кінці "блискавки", і притримуйте їх унизу, доки дитина тягну­тиме колечко вгору.

Коли привчати малюка самостійно взуватися?

Близько року дитина може "допомагати" вам, правильно вставляючи ніжку у черевичок. Вчитися взуватися сама вона почне лише після двох або навіть ближче і трьох років. Шнурки облиште на пізніший час: малий спроможеться як слід зав'язати їх десь під п'ятий рік. Коли є змога, купуйте дитяче взуття на липучках. Дитина впорається з ними навіть раніше, ніж навчиться взуватися.

Ваша участь:

* Навчіть дитину розрізняти, де правий черевик, а і лівий.

• Розгортайте черевички якомога ширше, щоб ступі легко проходила досередини.

• Не забувайте хвалити дитину, яка успішно подолає хоча б один етап.

• Показуйте, як протягуються й зав'язуються шнурок. Навіть якщо малий ще не зможе відтворити ці дії, в принаймні побачив їх і зрозумів.

• Довгими й грубими шнурками легше маніпулював тож для тренування можна дати дитині свої черевики чи кросівки.

Обережніше з критикою!

• Якщо ваша донька вдягнула куртку "догори ногами" й каптурик звисає аж до підлоги, не картайте її: "Глянь, дурненька, як ти вдягнула!", а скажіть: "Дивись, яка дурненька курточка - перекинулася догори ногами! Давай допоможемо їй..."

• Якщо синок шкандибає у черевиках не на ту ногу, н кажіть, що він усе переплутав. Зверніть його увагу на те що черевички посварилися й не дивляться один на одного. Запропонуйте замирити їх.

• Якщо слон, який має бути на светрику спереду, опинився на спині, то, може, ця дрібна пригода взагалі н заслуговує на увагу. У кожному разі вона блідне пере величчю хвилини: адже ваша дитина сама, без сторонньої допомоги вдягнула цей светр! Відсвяткуйте подію. А коли вам треба кудись іти з нею, знайдіть спосіб ненароком поміняти місцями светриковий перед і спинку або ж просто вдягніть інший.

• Якщо донька не може з'єднати половинки роз'ємної "блискавки", не хапайтеся: "Дай я зроблю", а скажіть: "Знаю, це найважча справа. Давай я почну, а далі ти сам застібатимеш".